Змійка переднім ходом

2.4.1 Змійка переднім ходом

Десь прочитав фразу: «Успіх — це гра чисел». Якщо йдеться про навчання водіння, успіх — це кількість повторювань. Минулого разу ми навчилися рушати з місця і зупинятися на автомобілі саме там, де це необхідно. Кожне нове заняття я б рекомендував починати з повторювання опанованого матеріалу. Це потрібно для того, щоб включитися в роботу, налаштуватися і «розігрітися». Якщо ж відразу приступати до нового матеріалу, то, на мою думку, виникатимуть проблеми зі сприйняттям. Отже, якщо перші десять-п’ятнадцять хвилин (іноді до півгодини) кожного нового заняття відводити на повторювання, це не мине даром, оскільки потрапить до однієї «скарбнички» навчання.

Уже після кількох проїздів зі стартами-зупинками вздовж фішок, згадуючи всі необхідні для цього дії, можна переходити до наступного етапу навчання — вправи «Змійка переднім ходом».

Спочатку розберемося, навіщо потрібна ця вправа.

Колись я вже наголошував, що основний орган керування в автомобілі — кермо. Якщо ми рухаємося автомобілем зі швидкістю понад сорок кілометрів за годину, то вплив на гальма призводить до того, що автомобіль, звичайно, реагує, але повна зупинка відбувається через деякий час; реакція ж автомобіля на кермо практично миттєва. Саме тому «Змійка переднім ходом» — це основна вправа, завдяки якій можна набути навичок вибудовування таких траєкторій руху, щоб автомобіль передбачувано і завчасно об’їжджав перешкоди. Все повинно відбуватися так, щоб очі водія бачили, куди він хоче дістатися, а руки завдяки багаторазовим діям обирали такий кут повороту керма, за якого автомобіль «чарівним» чином сам би туди прямував.

Ознайомитися з габаритами автомобіля доцільніше вже на етапі «старту-зупинки», адже, крім зупинки строго навпроти кожної фішки, необхідно також витримувати відстань близько півметра від правого або лівого борту автомобіля до фішки. Зазвичай спочатку перебувати на певній відстані від фішок практично не вдається, але нічого страшного в цьому немає.

Насамперед я б порекомендував проїхати змійку як вийде — не має значення, як саме, просто проїхаті. Після двох-трьох проїздів ви зрозумієте, як людина відчуває габарити автомобіля і кермо, тобто наскільки водій здатний вибудовувати траєкторію і як орієнтується автомобіль в просторі.

2.4.2 Перший проїзд змійки

Після першого проїзду змійки «як доведеться» траєкторія руху має вигляд розмашистої синусоїди (рис. 2.58), яка відображає, що автомобіль рухається далеко від фішок. Ба більше, такий проїзд вимагає великої території, а також чималих зусиль — доводиться обертати кермо від упору до упору..

Тепер уявіть, що простір для проїзду змійкою з боків від фішок обмежений (а в реальній дорожній ситуації це саме так — простір для об’їзду перешкод завжди обмежений краєм дороги, припаркованими автомобілями тощо). Отже, за такою траєкторією проїзду змійки автомобіль дійсно виїжджає за межі дороги (рис. 2.59). Абсолютно ненормально прямувати автомобілем із таким відчуттям габариту: на широкій дорозі (наприклад, на якому-небудь проспекті) місця зазвичай досить, тому може виникнути ілюзія, що навичок водіння цілком достатньо. Однак варто цьому ж водієві з цими ж навичками потрапити на вузьку вулицю — туди, де по обидва боки припарковані автомобілі і роз’їзд із зустрічними автомобілями відбувається на відстані 30-40 сантиметрів між дзеркалами (а то і менше), одразу виникають проблеми: від прискореного серцебиття до повного ступору, викликаного нервовим потрясінням. А в такому стані дуже легко припуститися помилки.

З’ясуймо, чому ж виходить така розмашиста траєкторія руху. Якщо водій за кермом автомобіля дивиться ліворуч, він не проглядає територію за автомобілем приблизно в один метр, якщо дивиться праворуч — приблизно в три метри (рис. 2.60, b). Перед переднім бампером автомобіля від погляду водія приховано близько трьох метрів і майже стільки ж не проглядається в дзеркалах заднього виду позаду автомобіля (рис. 2.60, a). Отже, навколо автівки утворюється певна сліпа зона овальної форми, зміщена трохи праворуч від поздовжньої осі автомобіля (рис. 2.60, c).

Цілком зрозуміло, що, об’їжджаючи справжню перешкоду, водій намагається об’їхати її подалі, щоб вона постійно перебувала в його полі зору. Якщо є територія, яка дозволяє об’їхати перешкоду саме так, — проблем немає. Якщо ж територія обмежена і доводиться користуватися зазором, то найчастіше це призводить до помилки — водій зачіпає перешкоду правим або лівим бортом автомобіля.

Саме тому варто вміти вибудовувати правильну траєкторію руху автомобіля, яка дозволить об’їжджати перешкоди на максимально близькій відстані (десять-п’ятнадцять сантиметрів), а також зведе до мінімуму необхідність обертання керма. Така траєкторія являє собою ламану лінію. Вона зображена на рисунку 2.61.

При розмашистій змійці доводиться обертати кермо від упору до упору. При цьому синусоїда траєкторії зі збільшенням швидкості має властивість постійно збільшувати амплітуду. Під час руху ламаною лінією (поворот – пряма – поворот – пряма) водій може «притиратися» близько до фішок, гарантовано задаючи безпечний зазор. При цьому територія проїзду змійки буде максимально вузькою, тобто проїзна частина використовуватиметься максимально економно. Іншими словами, водій зможе проїхати навіть у найвужчий зазор, не ризикуючи ані собою, ані оточуючими. До того ж при мінімальному обертанні керма автомобіль менш схильний до розгойдування, тож, змійку можна пройти з більш високою швидкістю.

2.4.3 Мета вправи змійка

Як ви гадаєте, якому водієві легше рухатися в транспортному потоці: тому, в якого відчуття габаритів автомобіля становить 1,5-2 метри навколо автівки, або тому, який відчуває габарити на 10-15 сантиметрів? Звичайно ж, другому, адже в умовах реального водіння він почуватиметься як риба у воді. Саме тому, виконуючи вправу «Змійка переднім ходом», треба не просто проїхати потрібний відрізок навчального майданчика, абияк об’їхавши фішки, а, проїжджаючи змійку, виконати певні вимоги: рухатися варто зі швидкістю 10-15 км/год при максимально щільній траєкторії руху на другій передачі й абсолютно рефлекторно. При такому проходженні змійки швидкість реакції водія на стан автомобіля в просторі становитиме 0,2-0,3 секунди. Якщо ми розглянемо звичайне штатне водіння в типовому міському потоці зі швидкістю 60-70 км/год, то переконаємося в тому, що для ухвалення рішення в такому режимі водій зазвичай має 2-3 секунди. Отже, якщо водій розуміє в десять разів швидше, то те, що відбувається зовні, можна порівняти з уповільненим відтворенням фільму. Іншими словами, у нього з’являється багато часу, щоб усвідомити вплив на автомобіль і побудову безпечної траєкторії руху в режимі онлайн, тобто з постійним коригуванням на умови, що виникають.

Ще один важливий момент, який варто враховувати при прохо дженні змійки: всі помилки під час виконання цієї вправи накопичуються.

Знову наголошую, що, виконуючи змійку переднім ходом, насамперед варто відчути габарити автомобіля, тобто навчитися «притискатися» до перешкоди на відстані 10-20 сантиметрів, не наїжджаючи на неї. Набувши навичок об’їжджати фішки у такий спосіб, у реальних умовах півметра до найближчого автомобіля людина витримає точно.

Друге завдання цієї вправи — навчитися чітко відчувати «пряме кермо». Під час переходу з дуги на пряму і навпаки водій повинен усвідомлювати, в який момент передні колеса автомобіля їхали прямо, а коли були повернені.

Крім того, учень повинен розуміти взаємозв’язок: якщо автомобіль рухається трохи швидше, то і кермо, відповідно, треба обертати швидше; якщо автомобіль прямує повільніше, то і кермом потрібно керувати повільніше. Саме тому відстань між фішками також варто варіювати (рис. 2.62). Зазвичай я починаю з відстані між фішками в 10 кроків, потім можу збільшити її до 12 кроків або зменшити до 7-8 кроків (утім, оптимальним для проходження змійки є відстань в 10 кроків між фішками).

Для якісного проїзду змійки потрібно навчитися дотримуватися лише двох правил. Якщо ви розберетеся з ними, а потім потренуєтеся — виконаєте одну-дві сотні повторювань, — то після цього ви будете впевнено спрямовувати автомобіль саме туди, куди дивляться очі, тобто туди, куди необхідно дістатися в цей час. Причому керування відбуватиметься рефлекторно — команда буде надходити від очей відразу до рук, минаючи осмислення мозком, що значно економить час.

Незважаючи на всі труднощі, загальний час тренування займе не роки, а лише 40 хвилин наполегливих занять, якщо ви розумієте, які саме цілі перед собою ставите.

2.4.4 «Правило середньої стійки»

Отже, перше правило, якого необхідно навчитися чітко дотримуватися, — це так зване «правило середньої стійки».

Якщо автомобіль їде прямо, наприклад, по снігу, то залишає за собою два сліди. Але варто водієві повернути кермо, наприклад, праворуч, і автівка залишить на снігу вже чотири сліди: передні колеса залишають свої сліди, а задні — свої. При цьому задні колеса зрізають траєкторію і їдуть ближче до центру повороту, ніж передні. Аналізуючи ці сліди, можна помітити, що між бортом автомобіля і слідом заднього колеса з того ж боку під час повороту утворюється певний гострий кут. Якщо, наприклад, водій поверне кермо не на повний виворіт, а лише наполовину, то зріз від задніх коліс буде значно меншим. Отже, може бути утворена дуже велика кількість гострих кутів через зрізання колесами задньої осі — від прямолінійного руху автомобіля до його повороту на максимальний кут. При цьому можна помітити цікаву особливість: при всьому різноманітті цих кутів починаються вони завжди з однієї точки. А ця точка — середня стійка автомобіля. Отже, щоб не зачепити перешкоди, яку об’їжджають, повертати треба лише після того, як ця перешкода порівняється із середньою стійкою (рис. 2.63). Деякі автомобілі не мають середньої стійки (наприклад, дводверні). У цьому випадку орієнтиром може виступати плече водія.

Наразі уявіть, що фішка знаходиться далеко від борту автомобі- ля. У цьому випадку, аби компенсувати таку віддаленість, необхідно повернути раніше. На рисунку видно: якщо перешкода знаходиться в метрі від борту автомобіля, то і повертати можна за метр до середньої стійки — фішка точно виявиться «незадавленою». Так само якщо перешкода знаходиться в двох метрах від борту, то і повертати потрібно за два метри до середньої стійки. Оскільки радіус повороту заднього внутрішнього колеса становить приблизно три метри, то і відповідне випередження за віддаленості перешкоди від борту автомобіля теж не перевищуватиме трьох метрів.

Наголошу на тому, що повертати кермо потрібно тільки під час руху автомобіля. У жодному разі не можна під’їхати до фішки середньою стійкою автомобіля, на місці повернути кермо (особливо легко це зробити в автомобілі з підсилювачем) і поїхати. У цьому випадку нічого не вийде — найімовірніше, автомобіль зачепить перешкоду і подряпає борт.

Де можна застосовувати «правило середньої стійки» на практиці? Найпростіший варіант — це виїзд переднім ходом з парковки або з гаража (рис. 2.64, a). Припустімо, що, виїжджаючи з парковки, водій автомобіля відразу повернув кермо, — в цьому випадку задні колеса зрізають траєкторію і автомобіль бортом чіпляє сусіда (рис. 2.64, b). Другий водій виїжджає трохи на прямих колесах, поки середня стійка його автомобіля не порівняється з кутом сусідньої автівки, після чого повертає кермо і спокійно виїжджає з парковки. Звичайно, в цьому випадку необхідна для повороту траєкторія трохи ширше, але головне — сусідню автівку не зачеплено, і всі автомобілі не пошкоджені.

Надалі ми ще не раз стикатимемося з випадками застосування «правила середньої стійки», тому на цьому етапі обмежимося лише таким простим прикладом. Поки лише зауважимо, що основне призначення «правила середньої стійки» полягає в збереженні внутрішнього до повороту борту автомобіля від пошкоджень

2.4.5 Правило «випереджаючого рулювання»

Наразі поговоримо про друге правило, яке необхідне для якісного проїзду змійки переднім ходом. Озброївшись новим знанням — «правилом середньої стійки» — і розуміючи, що не потрібно рухатися надто «широко», а намагатися «притискатися» до фішок якомога ближче, учень, порівнявшись середньою стійкою автомобіля з фішкою (рис. 2.65, положення a), в’їжджає в першу «кишеню» так, щоб кузов автомобіля вже дивився повз наступну фішку (рис. 2.65, положення b). При цьому учень забуває той факт, що, хоча сам автомобіль вже «дивиться» повз наступну фішку, його колеса все ще в повороті. Це дуже важливий момент.

Отже, вирівнюючи кермо по факту, на малій швидкості водій потрапить туди, куди йому потрібно, але ж містом ніхто не рухається зі швидкістю менше 30-40 км/год! Варто розуміти, що час, витрачений на повернення керма в центральне положення, вже йде, а оскільки автомобіль рухається, а не стоїть на місці, то його кузов продовжує повертати далі більше, ніж потрібно (рис. 2.65, положення c). Отже, якщо почати повертати кермо в центральне положення лише після того, як автомобіль поверне на потрібний кут, то траєкторія його руху буде виходити занадто розмашистою і займати значно більше місця на дорозі. Саме з вищезазначених причин (вузькі вулички, щільний дорожній потік тощо) такий стан справ не є прийнятним.

Як же бути?

Представьте себе, что вы захотели попить чаю. Для того чтобы сделать это уже сейчас, нужно было поставить чайник как минимум пять минут назад. Если поставить чайник на плиту сейчас, то и чай попьем, соответственно, через пять минут.

Уявіть, що ви захотіли попити чаю. Щоб зробити це вже зараз, варто було поставити чайник як мінімум п’ять хвилин тому. Якщо поставити чайник на плиту зараз, то і чай питимемо, відповідно, за п’ять хвилин. Те ж саме відбувається, коли ми виконуємо вправу «старт-зупинка»: щоб зупинитися в потрібній точці, ми починали гальмувати до того, як під’їжджали до неї, адже уповільнення — це процес, на який потрібен час. Те саме з процесом вирівнювання автомобіля — на нього також потрібен певний час. Саме тому варто навчитися бачити, коли потрібно починати повертати кермо, трохи випереджаючи події.

Друге правило, яке необхідно опанувати, — «випереджальне рулювання». З цим правилом потрібно добре розібратися, тому зосередьтеся і приготуйтеся попрацювати.

Коли автомобіль гарантовано проїжджає повз наступну фішку, його колеса ВЖЕ повинні бути «прямими» (рис. 2.66, положення d) — лише за такої умови автомобіль рухатиметься по прямій лінії й об’їде фішку максимально близько. Щоб це вийшло, кермо потрібно повертати в центральне положення за деякий час до омріяного напрямку (рис. 2.66, положення e).

Після того, як, під’їхавши до наступної «кишені», автомобіль порівнявся центральною стійкою з черговою фішкою, про цю фішку можна забути — автомобіль гарантовано проїде повз, не зачепивши її. Дивитися на цю фішку більше не потрібно — водій спрямовує погляд на наступну фішку, яка в цей момент знаходиться десь попереду. Якщо уявити лінію погляду водія, спрямованого на наступну фішку, то ця лінія поділятиме полку вітрового скла десь збоку. Хитрість полягає в наступному: автомобіль починає повертати, і в якийсь момент часу буде видно, що автомобіль ще не об’їжджає фішку, а ніби рухається на неї, але, оскільки колеса при цьому все ще повернені, то за час, витрачений на повернення керма в центральне положення, автомобіль продовжуватиме повертати. Саме тому, коли наступна фішка виникає строго перед водієм, тобто лінія погляду на фішку буде проходити точно над кермом, це послужить сигналом того, що колеса автомобіля вже проходять повз фішку. Саме за такого положення коліс потрібно починати повертати кермо в центральне положення. Поступово, за час, необхідний для вирівнювання керма, кузов автомобіля «підтягнеться» за передніми колесами, задні колеса трохи зріжуть, і автомобіль наближатиметься до наступної фішки з «прямими» колесами — з мінімальною відстанню до фішки від борту і без ризику наїхати на неї або об’їхати за занадто широкою траєкторією.Те саме відбуватиметься і з наступним повертанням після проїзду чергової фішки: коли фішка, що знаходиться попереду, виявляється навпроти водія, необхідно повертати рульове колесо в центральне положення, хоча очі й кажуть: «Почекай! Навіщо ж вирівнювати кермо, адже автівка ще спрямована на фішку!» Позначається стереотип сприйняття: людина переміщається в просторі за допомогою ніг досить повільно, тому всі перешкоди вона долає за фактом; коли ж людина починає рухатися швидше, то потрібно по-новому сприймати картинку. Вправа «Змійка» в цьому випадку стане в пригоді. Якщо порівнювати омріяний напрямок із фактичним становищем автомобіля на початку повернення керма в центральне положення, то різниця становить близько 30 градусів. Причому це справедливо для поворотів як праворуч, так і ліворуч.

Висновок із правила «випереджального рулювання» наступний: під час виконання будь-якого повороту потрібно обертати кермо в напрямку повороту і проїжджати доти, доки до омріяного напрямку не залишиться близько 30 градусів. До моменту виходу автомобіля на омріяний напрямок передні колеса вже будуть «прямими», тож автомобіль рухатиметься саме туди, куди потрібно.

Де застосовується правило «випереджального рулювання»?

Припустимо, водій рухається на автомобілі в крайній правій смузі в 80 сантиметрах від бордюру (рис. 2.67, a) і, порівнявшись правою середньою стійкою з початком заокруглення по бордюру, починає повертати праворуч (рис. 2.67, b). І, якщо цей водій не знає правила «випереджального рулювання», він чекає фактичної паралельності автомобіля з бордюром уже наступної вулиці й лише після цього починає повертати кермо в центральне положення. Оскільки колеса все ще вивернуті, то вже наступної миті він наїде на бордюр (рис. 2.67, c). Насправді таке відбувається регулярно, особливо під час повороту на вузькі вулички. Наприклад, під час повороту на 90 градусів у той момент, коли кузов автомобіля вже пройшов 60 градусів, колеса вже пройшли всі 90, потрібно починати вирівнювати кермо — завдяки цьому колеса будуть рухатися паралельно наступній дорозі, а кузов поступово «підтягнеться».

2.4.6 Проїзд змійки максимально близько до фішок

Наразі, опанувавши обидва правила — «середньої стійки» і «випереджального рулювання», — ви можете проїжджати змійку максимально близько до фішок і з досить високою швидкістю (звичайно ж, не відразу, а після кількох тренувальних проїздів). При цьому робота кермом буде мінімальною, що також дуже важливо. Необхідно з перших же занять привчити себе до того, щоб повертати кермо в центральне положення. Сформувавши певну звичку, людині вкрай складно потім перевчитися. Коли на курси контраварійного зимового водіння приходять люди з чималим стажем водіння, то доводиться відзначити, що дуже часто вони просто не розуміють, де ж у них «пряме» кермо. Відповідно, вони не розуміють, як спрогнозувати поведінку автомобіля. Якщо асфальт прощає дуже багато помилок, то, промахнувшись з траєкторією, завжди можна виправити становище різким доворотом керма, нехай навіть із вереском покришок, то на слизькій дорозі все закінчується невесело — автомобіль просто не реагує на подібні коригувальні довороти. Саме з цієї причини з першим снігом, що випав на дорогах, можна спостерігати, що всі «супермодні» автомобілі, зокрема і повно-привідні, починають один за одним повзти дорогою зі швидкістю не більше 40 км/год подалі від бордюру. Про що це свідчить? Звичайно, обережність — це одне, але рухатися слизькою дорогою просто ніхто не вміє! Виходить, що безпека руху досягається тільки завдяки дуже низькій швидкості. Отже, варто випасти дощу або снігу — і потік руху просто зупиняється. Потім окремі громадяни починають рухатися тротуарами або носяться, як очманілі. Звичайно, є серед них і такі, які знають, що роблять, але є й ті, які діють «за компанію». Звісно, набагато краще бути серед тих, хто здатен контролювати автомобіль у будь-якій ситуації.

Дуже важливо під наглядом інструктора домогтися правильної траєкторії руху між фішками. Корисним буде сніг взимку або наявність калюжі при сухому асфальті в іншу пору року — так автомобіль зможе залишати сліди. Зазвичай спочатку сліди між фішками не надихають ні на що. Втім, згодом учень виявить, що весь час рухається за однією траєкторією.

Якщо людина вміє вибудовувати траєкторію руху під час проходження змійки, вона зможе вибудувати правильну траєкторію і в будь-якій іншій дорожній ситуації, оскільки будь-який маневр — це лише фрагмент змійки переднім ходом.

Після однієї-двох сотень повторювань (якщо недостатньо, то і трьохсот) в учня має виробитися чітке й адекватне сприйняття автомобіля.

2.4.7 Що ж впливає на траєкторію?

Що ж впливає на траєкторію?

По-перше, швидкість обертання керма.

По-друге, глибина обертання керма — можна повернути кермо на півоберта, а можна на півтора-два.

По-третє, час перебування керма в повороті. Якщо ведмідь в цирку рухається на мотоциклі або автомобілі з постійно поверненим кермом, то він просто кружляється ареною цирку. На дорозі прикладом може бути кільцевий рух — повернувши кермо на певний кут і утримуючи в такому положенні, можна досить довго рухатися по колу, не виробляючи додаткових рухів тіла.

Четвертий фактор, що впливає на траєкторію, — це швидкість руху самого автомобіля.

Як же це все взаємопов’язано і впливає одне на одне?

Ми можемо повертати кермо повільно, тоді доведеться обертати його довго і майже до упору. Відповідно, кермо буде довго перебувати в повороті, і, як наслідок, траєкторія руху буде розмашистою, тож, автомобіль просто не зможе їхати швидко (тобто ті самі 10-15 км/год на другій передачі на змійці з відстанню між фішками в десять кроків).

Ми можемо обертати кермо активніше, тож зможемо обійтися меншою глибиною рулювання. Зрозуміло, кермо буде знаходитися в повороті менше часу, тобто автомобіль більше рухатиметься прямою лінією. Отже, ми матимемо можливість рухатися або швидше, або з тією ж швидкістю, але значно безпечніше.

Уміння вибудовувати правильну траєкторію може стати в пригоді майже будь-якої миті. Уявіть яму посеред дороги. Її можна об’їхати праворуч або ліворуч, а можна, дещо змінивши траєкторію руху, пропустити між коліс автомобіля (рис. 2.69). Вигідніше маневрувати так, щоб траєкторія руху змінювалася мінімально. Чим довше автомобіль рухається прямою, тим менше шансів посковзнутися і тим менше доводиться перенапружувати автомобіль.

Змійка переднім ходом розвиває головну навичку — руки і ноги водія починають працювати так, щоб автівка прямувала саме туди, куди дивляться очі водія, причому все це робиться без осмислення водієм всіх дій.

Тепер, ґрунтовно опанувавши теоретичну частину, можете переходити до практичних занять. Починайте з руху на першій передачі (це може бути рух при відпущеній педалі газу — навіть на холостому ходу на першій передачі автомобіль буде переміщатися, хіба що під час глибокого повороту керма автівку почне смикати). Починаючи з мінімальної швидкості і поступово нарощуючи темп, доведіть швидкість проїзду змійки до тих самих 10-15 км/год на другій передачі. А це можливо лише тоді, коли учень рухається настільки швидко, що ледь впорується з керуванням автомобілем (але все ж впорується). Якщо ви рухатиметеся весь час повільно і не напружуючись, відповідно, нічого не навчитеся. Як я вже наголошував, під час виконання вправи «старт-зупинка» дуже корисно втомлюватися в процесі навчання — завдяки цьому всі рухи стануть лаконічними і вивіреними, а навички водіння формуватимуться на рівні м’язової пам’яті.

Люди, які намагалися прямувати містом і вважають, що це вдається їм поки не дуже добре, після якісного проходження змійки, знову виїхавши в місто, відразу почуватимуться як вареник у маслі — все у них виходить дуже легко й весело.