- All books
- Driving a car by paragraphs
- Driving a car by list
- Driving a car favorite
- РОЗДІЛ 1. Вступна частина
- РОЗДІЛ 2. Водіння на навчальному майданчику
- 2.1 Посадка за кермом, налаштування дзеркал, рулювання та перемикання передач
- 2.2 Старт автомобіля
- 2.3 Вправа «старт-зупинка»
- 2.4 Змійка переднім ходом
- 2.5 Змійка переднім ходом зі старт-зупинкою
- 2.6 Основи руху заднім ходом
- 2.7 Розворот
- 2.8 Змійка заднім ходом
- 2.9 Слалом
- 2.10 Розворот у габаритному дворику
- РОЗДІЛ 3. Водіння в умовах міста
- РОЗДІЛ 4. Паркування
- РОЗДІЛ 5. Особливості руху в особливих умовах
- РОЗДІЛ 6. Висновок
- ДОДАТКИ
Snake forward
- 2.4.1 Snake forward
- 2.4.2 The first passage of the snake
- 2.4.3 Snake Exercise target
- 2.4.4 B-pillar rule
- 2.4.5 Advance taxiing rule
- 2.4.6 Travel the snake as close as possible to the chips
- 2.4.7 What influences the trajectory?
2.4.2 Перший проїзд змійки
Після першого проїзду змійки «як доведеться» траєкторія руху має вигляд розмашистої синусоїди (рис. 2.58), яка відображає, що автомобіль рухається далеко від фішок. Ба більше, такий проїзд вимагає великої території, а також чималих зусиль — доводиться обертати кермо від упору до упору..
Я переконаний, що навчальний автомобіль не повинен бути обладнаний підсилювачем керма. І це потрібно не для того, щоб максимально ускладнити життя учневі і прищепити йому спартанських навичок. Насправді автомобіль, який не має підсилювача керма, змушує водія обертати кермо лише під час руху. З підсилювачем кермо обертається дуже легко, і потрібна велика самодисципліна і самоорганізація для того, щоб не обертати більше, ніж треба. При цьому інструкторові буде дуже складно пояснити, чому кермо потрібно обертати менше, але починати раніше, а не більше і стартувати пізніше. Автомобіль без підсилювача змушує синхронізувати роботу керма і педалей більш точно — учень відчуває траєкторію руху з тією чи іншою швидкістю руху.
Тепер уявіть, що простір для проїзду змійкою з боків від фішок обмежений (а в реальній дорожній ситуації це саме так — простір для об’їзду перешкод завжди обмежений краєм дороги, припаркованими автомобілями тощо). Отже, за такою траєкторією проїзду змійки автомобіль дійсно виїжджає за межі дороги (рис. 2.59). Абсолютно ненормально прямувати автомобілем із таким відчуттям габариту: на широкій дорозі (наприклад, на якому-небудь проспекті) місця зазвичай досить, тому може виникнути ілюзія, що навичок водіння цілком достатньо. Однак варто цьому ж водієві з цими ж навичками потрапити на вузьку вулицю — туди, де по обидва боки припарковані автомобілі і роз’їзд із зустрічними автомобілями відбувається на відстані 30-40 сантиметрів між дзеркалами (а то і менше), одразу виникають проблеми: від прискореного серцебиття до повного ступору, викликаного нервовим потрясінням. А в такому стані дуже легко припуститися помилки.
З’ясуймо, чому ж виходить така розмашиста траєкторія руху. Якщо водій за кермом автомобіля дивиться ліворуч, він не проглядає територію за автомобілем приблизно в один метр, якщо дивиться праворуч — приблизно в три метри (рис. 2.60, b). Перед переднім бампером автомобіля від погляду водія приховано близько трьох метрів і майже стільки ж не проглядається в дзеркалах заднього виду позаду автомобіля (рис. 2.60, a). Отже, навколо автівки утворюється певна сліпа зона овальної форми, зміщена трохи праворуч від поздовжньої осі автомобіля (рис. 2.60, c).
Цілком зрозуміло, що, об’їжджаючи справжню перешкоду, водій намагається об’їхати її подалі, щоб вона постійно перебувала в його полі зору. Якщо є територія, яка дозволяє об’їхати перешкоду саме так, — проблем немає. Якщо ж територія обмежена і доводиться користуватися зазором, то найчастіше це призводить до помилки — водій зачіпає перешкоду правим або лівим бортом автомобіля.
Саме тому варто вміти вибудовувати правильну траєкторію руху автомобіля, яка дозволить об’їжджати перешкоди на максимально близькій відстані (десять-п’ятнадцять сантиметрів), а також зведе до мінімуму необхідність обертання керма. Така траєкторія являє собою ламану лінію. Вона зображена на рисунку 2.61.
При розмашистій змійці доводиться обертати кермо від упору до упору. При цьому синусоїда траєкторії зі збільшенням швидкості має властивість постійно збільшувати амплітуду. Під час руху ламаною лінією (поворот – пряма – поворот – пряма) водій може «притиратися» близько до фішок, гарантовано задаючи безпечний зазор. При цьому територія проїзду змійки буде максимально вузькою, тобто проїзна частина використовуватиметься максимально економно. Іншими словами, водій зможе проїхати навіть у найвужчий зазор, не ризикуючи ані собою, ані оточуючими. До того ж при мінімальному обертанні керма автомобіль менш схильний до розгойдування, тож, змійку можна пройти з більш високою швидкістю.
2.4.3 Мета вправи змійка
Як ви гадаєте, якому водієві легше рухатися в транспортному потоці: тому, в якого відчуття габаритів автомобіля становить 1,5-2 метри навколо автівки, або тому, який відчуває габарити на 10-15 сантиметрів? Звичайно ж, другому, адже в умовах реального водіння він почуватиметься як риба у воді. Саме тому, виконуючи вправу «Змійка переднім ходом», треба не просто проїхати потрібний відрізок навчального майданчика, абияк об’їхавши фішки, а, проїжджаючи змійку, виконати певні вимоги: рухатися варто зі швидкістю 10-15 км/год при максимально щільній траєкторії руху на другій передачі й абсолютно рефлекторно. При такому проходженні змійки швидкість реакції водія на стан автомобіля в просторі становитиме 0,2-0,3 секунди. Якщо ми розглянемо звичайне штатне водіння в типовому міському потоці зі швидкістю 60-70 км/год, то переконаємося в тому, що для ухвалення рішення в такому режимі водій зазвичай має 2-3 секунди. Отже, якщо водій розуміє в десять разів швидше, то те, що відбувається зовні, можна порівняти з уповільненим відтворенням фільму. Іншими словами, у нього з’являється багато часу, щоб усвідомити вплив на автомобіль і побудову безпечної траєкторії руху в режимі онлайн, тобто з постійним коригуванням на умови, що виникають.
Ще один важливий момент, який варто враховувати при прохо дженні змійки: всі помилки під час виконання цієї вправи накопичуються.
Як я вже наголошував, для виконання різних вправ, зокрема змійки переднім ходом, необхідно використовувати не менше п’яти-шести фішок. Три-чотири фішки — це замало, оскільки помилки, яких припускається учень, у цьому випадку не здатні змінити ситуації. Якщо фішок достатньо, то наприкінці вправи накопичені помилки явно вплинуть на загальний результат, і це означатиме, що варто звернути увагу на ті чи інші моменти. Здебільшого помилка в тому, що учень невчасно повертає кермо, не з тією швидкістю і не на той кут, який треба.
Я вважаю, що фішки для вправ на навчальному майданчику мають бути високими — не нижче 1,2 метра. На початку навчання майбутній водій повинен навчитися вибудовувати траєкторію руху і визначати свої помилки самостійно. Якщо використовувати звичайні дорожні конуси (як модно нині в багатьох автошколах), то людина, яка за кермом уперше, просто не бачитиме цих фішок (вже наголошував, що певна зона навколо автомобіля не проглядається). Отже, учень повинен або вірити інструктору на слово, або якось представляти себе з боку, що досить складно зробити на початковому етапі навчання. Упевнений, якщо учень вже вміє вибудовувати траєкторію руху автомобіля за високими фішками, то, якщо їх замінити на низькі, вже нічого не зміниться. Навчившись бачити те, що попереду автомобіля, розуміючи, де що знаходиться, водій легко впорається і з низькими фішками. Якщо ж відразу вчитися на низьких фішках, то це займе набагато більше часу, а якщо просто проїхати змійку по синусоїді і примудритися тільки не наїхати на жодну фішку, учень навряд чи навчиться відчувати габарити свого автомобіля, оскільки не знатиме, де і на якій відстані від фішок він проїхав.
Знову наголошую, що, виконуючи змійку переднім ходом, насамперед варто відчути габарити автомобіля, тобто навчитися «притискатися» до перешкоди на відстані 10-20 сантиметрів, не наїжджаючи на неї. Набувши навичок об’їжджати фішки у такий спосіб, у реальних умовах півметра до найближчого автомобіля людина витримає точно.
Друге завдання цієї вправи — навчитися чітко відчувати «пряме кермо». Під час переходу з дуги на пряму і навпаки водій повинен усвідомлювати, в який момент передні колеса автомобіля їхали прямо, а коли були повернені.
Крім того, учень повинен розуміти взаємозв’язок: якщо автомобіль рухається трохи швидше, то і кермо, відповідно, треба обертати швидше; якщо автомобіль прямує повільніше, то і кермом потрібно керувати повільніше. Саме тому відстань між фішками також варто варіювати (рис. 2.62). Зазвичай я починаю з відстані між фішками в 10 кроків, потім можу збільшити її до 12 кроків або зменшити до 7-8 кроків (утім, оптимальним для проходження змійки є відстань в 10 кроків між фішками).
Окремо хотілося б сказати про покришки, які використовують на деяких навчальних майданчиках як фішки. Жоден інструктор при здоровому глузді не дозволить учневі під’їхати до покришок дуже близько, щоб не подряпати борт або не пом’яти поріг, тож траєкторію об’їзду покришок буде свідомо збільшено. Саме тому фішки повинні бути безпечними і такими, які не страшно «задавити». Якщо ви на початковому етапі давите фішки — це добре, як не дивно це звучить. У цьому випадку ви розумієте, що так робити не можна, це було неправильно. І лише завдяки численним повторюванням із виключенням всіх помилок ви починаєте відчувати габарити автомобіля, траєкторію руху, моменти початку руху і швидкість реакції.
Для якісного проїзду змійки потрібно навчитися дотримуватися лише двох правил. Якщо ви розберетеся з ними, а потім потренуєтеся — виконаєте одну-дві сотні повторювань, — то після цього ви будете впевнено спрямовувати автомобіль саме туди, куди дивляться очі, тобто туди, куди необхідно дістатися в цей час. Причому керування відбуватиметься рефлекторно — команда буде надходити від очей відразу до рук, минаючи осмислення мозком, що значно економить час.
Незважаючи на всі труднощі, загальний час тренування займе не роки, а лише 40 хвилин наполегливих занять, якщо ви розумієте, які саме цілі перед собою ставите.
2.4.5 Правило «випереджаючого рулювання»
Наразі поговоримо про друге правило, яке необхідне для якісного проїзду змійки переднім ходом. Озброївшись новим знанням — «правилом середньої стійки» — і розуміючи, що не потрібно рухатися надто «широко», а намагатися «притискатися» до фішок якомога ближче, учень, порівнявшись середньою стійкою автомобіля з фішкою (рис. 2.65, положення a), в’їжджає в першу «кишеню» так, щоб кузов автомобіля вже дивився повз наступну фішку (рис. 2.65, положення b). При цьому учень забуває той факт, що, хоча сам автомобіль вже «дивиться» повз наступну фішку, його колеса все ще в повороті. Це дуже важливий момент.
Отже, вирівнюючи кермо по факту, на малій швидкості водій потрапить туди, куди йому потрібно, але ж містом ніхто не рухається зі швидкістю менше 30-40 км/год! Варто розуміти, що час, витрачений на повернення керма в центральне положення, вже йде, а оскільки автомобіль рухається, а не стоїть на місці, то його кузов продовжує повертати далі більше, ніж потрібно (рис. 2.65, положення c). Отже, якщо почати повертати кермо в центральне положення лише після того, як автомобіль поверне на потрібний кут, то траєкторія його руху буде виходити занадто розмашистою і займати значно більше місця на дорозі. Саме з вищезазначених причин (вузькі вулички, щільний дорожній потік тощо) такий стан справ не є прийнятним.
Як же бути?
Представьте себе, что вы захотели попить чаю. Для того чтобы сделать это уже сейчас, нужно было поставить чайник как минимум пять минут назад. Если поставить чайник на плиту сейчас, то и чай попьем, соответственно, через пять минут.
Уявіть, що ви захотіли попити чаю. Щоб зробити це вже зараз, варто було поставити чайник як мінімум п’ять хвилин тому. Якщо поставити чайник на плиту зараз, то і чай питимемо, відповідно, за п’ять хвилин. Те ж саме відбувається, коли ми виконуємо вправу «старт-зупинка»: щоб зупинитися в потрібній точці, ми починали гальмувати до того, як під’їжджали до неї, адже уповільнення — це процес, на який потрібен час. Те саме з процесом вирівнювання автомобіля — на нього також потрібен певний час. Саме тому варто навчитися бачити, коли потрібно починати повертати кермо, трохи випереджаючи події.
Друге правило, яке необхідно опанувати, — «випереджальне рулювання». З цим правилом потрібно добре розібратися, тому зосередьтеся і приготуйтеся попрацювати.
Коли автомобіль гарантовано проїжджає повз наступну фішку, його колеса ВЖЕ повинні бути «прямими» (рис. 2.66, положення d) — лише за такої умови автомобіль рухатиметься по прямій лінії й об’їде фішку максимально близько. Щоб це вийшло, кермо потрібно повертати в центральне положення за деякий час до омріяного напрямку (рис. 2.66, положення e).
Дуже важливий момент: у поворот кермо повинно обертатися швидко, а з повороту — повільно і завчасно, тобто приблизно за 30 градусів до омріяного напрямку.
Після того, як, під’їхавши до наступної «кишені», автомобіль порівнявся центральною стійкою з черговою фішкою, про цю фішку можна забути — автомобіль гарантовано проїде повз, не зачепивши її. Дивитися на цю фішку більше не потрібно — водій спрямовує погляд на наступну фішку, яка в цей момент знаходиться десь попереду. Якщо уявити лінію погляду водія, спрямованого на наступну фішку, то ця лінія поділятиме полку вітрового скла десь збоку. Хитрість полягає в наступному: автомобіль починає повертати, і в якийсь момент часу буде видно, що автомобіль ще не об’їжджає фішку, а ніби рухається на неї, але, оскільки колеса при цьому все ще повернені, то за час, витрачений на повернення керма в центральне положення, автомобіль продовжуватиме повертати. Саме тому, коли наступна фішка виникає строго перед водієм, тобто лінія погляду на фішку буде проходити точно над кермом, це послужить сигналом того, що колеса автомобіля вже проходять повз фішку. Саме за такого положення коліс потрібно починати повертати кермо в центральне положення. Поступово, за час, необхідний для вирівнювання керма, кузов автомобіля «підтягнеться» за передніми колесами, задні колеса трохи зріжуть, і автомобіль наближатиметься до наступної фішки з «прямими» колесами — з мінімальною відстанню до фішки від борту і без ризику наїхати на неї або об’їхати за занадто широкою траєкторією.Те саме відбуватиметься і з наступним повертанням після проїзду чергової фішки: коли фішка, що знаходиться попереду, виявляється навпроти водія, необхідно повертати рульове колесо в центральне положення, хоча очі й кажуть: «Почекай! Навіщо ж вирівнювати кермо, адже автівка ще спрямована на фішку!» Позначається стереотип сприйняття: людина переміщається в просторі за допомогою ніг досить повільно, тому всі перешкоди вона долає за фактом; коли ж людина починає рухатися швидше, то потрібно по-новому сприймати картинку. Вправа «Змійка» в цьому випадку стане в пригоді. Якщо порівнювати омріяний напрямок із фактичним становищем автомобіля на початку повернення керма в центральне положення, то різниця становить близько 30 градусів. Причому це справедливо для поворотів як праворуч, так і ліворуч.
Висновок із правила «випереджального рулювання» наступний: під час виконання будь-якого повороту потрібно обертати кермо в напрямку повороту і проїжджати доти, доки до омріяного напрямку не залишиться близько 30 градусів. До моменту виходу автомобіля на омріяний напрямок передні колеса вже будуть «прямими», тож автомобіль рухатиметься саме туди, куди потрібно.
Де застосовується правило «випереджального рулювання»?
Припустимо, водій рухається на автомобілі в крайній правій смузі в 80 сантиметрах від бордюру (рис. 2.67, a) і, порівнявшись правою середньою стійкою з початком заокруглення по бордюру, починає повертати праворуч (рис. 2.67, b). І, якщо цей водій не знає правила «випереджального рулювання», він чекає фактичної паралельності автомобіля з бордюром уже наступної вулиці й лише після цього починає повертати кермо в центральне положення. Оскільки колеса все ще вивернуті, то вже наступної миті він наїде на бордюр (рис. 2.67, c). Насправді таке відбувається регулярно, особливо під час повороту на вузькі вулички. Наприклад, під час повороту на 90 градусів у той момент, коли кузов автомобіля вже пройшов 60 градусів, колеса вже пройшли всі 90, потрібно починати вирівнювати кермо — завдяки цьому колеса будуть рухатися паралельно наступній дорозі, а кузов поступово «підтягнеться».
2.4.7 Що ж впливає на траєкторію?
Що ж впливає на траєкторію?
По-перше, швидкість обертання керма.
По-друге, глибина обертання керма — можна повернути кермо на півоберта, а можна на півтора-два.
По-третє, час перебування керма в повороті. Якщо ведмідь в цирку рухається на мотоциклі або автомобілі з постійно поверненим кермом, то він просто кружляється ареною цирку. На дорозі прикладом може бути кільцевий рух — повернувши кермо на певний кут і утримуючи в такому положенні, можна досить довго рухатися по колу, не виробляючи додаткових рухів тіла.
Четвертий фактор, що впливає на траєкторію, — це швидкість руху самого автомобіля.
Як же це все взаємопов’язано і впливає одне на одне?
Ми можемо повертати кермо повільно, тоді доведеться обертати його довго і майже до упору. Відповідно, кермо буде довго перебувати в повороті, і, як наслідок, траєкторія руху буде розмашистою, тож, автомобіль просто не зможе їхати швидко (тобто ті самі 10-15 км/год на другій передачі на змійці з відстанню між фішками в десять кроків).
Ми можемо обертати кермо активніше, тож зможемо обійтися меншою глибиною рулювання. Зрозуміло, кермо буде знаходитися в повороті менше часу, тобто автомобіль більше рухатиметься прямою лінією. Отже, ми матимемо можливість рухатися або швидше, або з тією ж швидкістю, але значно безпечніше.
Уміння вибудовувати правильну траєкторію може стати в пригоді майже будь-якої миті. Уявіть яму посеред дороги. Її можна об’їхати праворуч або ліворуч, а можна, дещо змінивши траєкторію руху, пропустити між коліс автомобіля (рис. 2.69). Вигідніше маневрувати так, щоб траєкторія руху змінювалася мінімально. Чим довше автомобіль рухається прямою, тим менше шансів посковзнутися і тим менше доводиться перенапружувати автомобіль.
Змійка переднім ходом розвиває головну навичку — руки і ноги водія починають працювати так, щоб автівка прямувала саме туди, куди дивляться очі водія, причому все це робиться без осмислення водієм всіх дій.
Тепер, ґрунтовно опанувавши теоретичну частину, можете переходити до практичних занять. Починайте з руху на першій передачі (це може бути рух при відпущеній педалі газу — навіть на холостому ходу на першій передачі автомобіль буде переміщатися, хіба що під час глибокого повороту керма автівку почне смикати). Починаючи з мінімальної швидкості і поступово нарощуючи темп, доведіть швидкість проїзду змійки до тих самих 10-15 км/год на другій передачі. А це можливо лише тоді, коли учень рухається настільки швидко, що ледь впорується з керуванням автомобілем (але все ж впорується). Якщо ви рухатиметеся весь час повільно і не напружуючись, відповідно, нічого не навчитеся. Як я вже наголошував, під час виконання вправи «старт-зупинка» дуже корисно втомлюватися в процесі навчання — завдяки цьому всі рухи стануть лаконічними і вивіреними, а навички водіння формуватимуться на рівні м’язової пам’яті.
Люди, які намагалися прямувати містом і вважають, що це вдається їм поки не дуже добре, після якісного проходження змійки, знову виїхавши в місто, відразу почуватимуться як вареник у маслі — все у них виходить дуже легко й весело.
2 MB