Вступ

Історична довідка

На цьому фото міститься вся історія жезла - від дореволюційної тростини до звичної оку смугастої «палиці».

Перший жезл - біла тростина - з'явився ще в царській Росії в 1907 році. Його носили на поясі у шкіряному чохлі.

Одним помахом такої тростини регулювальник міг зупинити коня на скаку - в прямому сенсі, адже тоді по дорогах їздили запряжені екіпажі.

Ці три жезла демонструють еволюцію "знаряддя праці" регулювальника з 1907 до 1939 рік, коли був затверджений смугастий чорно-білий жезл.

З приходом радянської влади біла тростина як пережиток старого режиму здалася непотрібною. Постових для регулювання руху «озброїли» тільки свистками.

У Радянському Союзі двічі робилися спроби відмовитися від жезла регулювальника. Перша була зроблена в 1933-м і закінчилася тим, що міліціонери шість років керували рухом на вулицях за допомогою сигналів, що подаються руками.

Другу спробу зробили через 30 років, коли набув чинності наказ "Про введення регулювання руху на вулицях і дорогах жестами замість регулювання жезлом і про порядок носіння спорядження та спецодягу білого кольору". Однак цей документ діяв недовго і був незабаром відмінено.

Зате завдяки цим наказом в даішників з'явилися гарні білі краги і біла ж портупея.

Але чогось бракувало ... І в 1922 році жезл знову повернувся на дорогу. Був він червоного кольору, з жовтою ручкою; довжина його становила 11 вершків,що в перерахунку на звичні для нас міри довжини близько 50 см.

Така гама не випадкова: при різному освітленні людське око по-різному сприймає кольори і відтінки, і лише чорний завжди як чорний і білий, як білий.

Конструкція жезла час від часу зазнавала змін. Так, в 60-і роки 20 століття з'явився жезл із пластику з підсвічуванням в корпусі, завдяки якій його стало краще видно вночі. Потім білі смужки почали наносити за допомогою світловідбиваючої фарби.

Навички поводження з жезлом вимагали довгих тренувань, тому справжніми майстрами ставали одиниці. У 50-і і 60-і роки минулого століття інспектори, які віртуозно володіють смугастої "паличкою", збирали на вулицях натовпи роззяв, а їх відточені рухи деякі порівнювали з мистецтвом диригентів.

Незважаючи на те, що перші професійні регулювальники в СРСР з'явилися ще в 1928 році, коли в штаті Московської міської міліції з'явилася посада "інспектор з регулювання вуличного руху", розквіт цієї професії припав на післявоєнні роки. Саме тоді навичкам поводження з чорно-білим жезлом приділялося найбільше уваги. Конкурси та змагання регулювальників проводилися на всесоюзному рівні, причому під ці заходи виділялися великі спортивні майданчики. На службі найбільш віртуозні регулювальники чергували на найвелелюдніших вулицях і площах міст.