Посадка за кермом, налаштування дзеркал, рулювання та перемикання передач

2.1.1 Посадка за кермом

Я вже наголошував, що вміти керувати автомобілем — виконувати певні дії, щоб автівка прямувала туди, куди необхідно, а водій про це навіть не замислювався. Під час руху способи керування автівкою залишаються однаковими: водій завжди натискає на педалі, крутить кермо і озирається навкруги, обираючи дистанцію або вибудовуючи траєкторію. Змінюються лише «декорації»: спочатку це навчальний майданчик, згодом це дорога з будинками вздовж неї, перешкодами, що з’являються, та автомобілями, що рухаються. Для досвідченого водія не має значення, де саме їхати: дорогою зі щільним рухом або заміським шосе — він почуватиметься впевнено скрізь, оскільки вже звик до всіх «декорацій». Головне в керуванні автомобілем — забезпечити свободу рухів. Саме тому важливо правильно налаштувати робоче місце водія.

Напевно, всі помічали водіїв, які тримаються за кермо, поклавши на нього лікті і впершись животом — такий собі кролик, що виглядає з-за пагорба (рис. 2.1а). Інша крайність — водій відсуває крісло якомога далі і відкидає спинку сидіння (рис. 2.1b). У такому напівлежачому положенні на витягнутих руках тримає кермо кінчиками пальців. Ці обидва положення тіла під час сидіння не забезпечують належного контакту водія з автомобілем, тому людина за кермом швидко втомлюється, оскільки всі дії обмежені. Доводиться відривати спину від крісла або ялозити по сидінню.

2.1.2 Правильна посадка водія за кермом автомобіля

За двома показниками можна визначити правильне положення водія під час сидіння (рис. 2.2). Під час натискання педалі зчеплення п’ятка лівої ноги стоїть на підлозі, а коліно злегка зігнуте. Натискаючи на педаль гальма правою ногою, водій в такому положенні впирається спиною в спинку сидіння, що додає міцності. На сучасних автомобілях не потрібно цього робити, але іноді доводиться гальмувати, докладаючи чималих зусиль.

Також зверніть увагу на положення тулуба відносно керма: розслаблені в ліктях руки мають лежати зап’ястками на ободі керма, а лопатки не відриватися від спинки сидіння.

2.1.3 Налаштування положення крісла або рульового колеса

Цих двох показників цілком достатньо, щоб налаштувати крісло водія належним чином. Сучасні автівки оснащені великою кількістю налаштувань положення сидіння або рульового колеса, що дозволяє водію почуватися комфортно. Головне — правильно розташувати ноги, а потім так налаштувати спинку сидіння, щоб руки правильно тримали кермо.

Отже, рухаючи крісло вперед-назад, досягаємо такої відстані, щоб носком лівої ноги педаль зчеплення повністю витискалася, п’ятка цієї ж ноги була на підлозі, а коліно злегка згиналось.

Кут відхилення спинки сидіння має становити приблизно 75 градусів. Людина має шийний та поперековий вигини. Якщо у людини, яка сидить у кріслі, поперековий вигин, то дуже швидко вона втомиться. Спочатку необхідно налаштувати спинку так, щоб нижня частина тулуба якомога щільніше поглиблювалася в крісло, а спина прилягала до спинки по всій довжині (рис. 2.3). У деяких сучасних автомобілях поперекова опора регулюється окремо — це дозволяє відрегулювати зручну посадку з більшою точністю. Те ж саме стосується регульованої по висоті і вильоту рульової колонки, якою також оснащені деякі автомобілі. Якщо сидіння вже відрегульовано під максимально зручну посадку, а положення рук щодо керма не відповідає нормі, можна змінити положення керма, щоб досягти кращого результату.

П’ятка правої ноги водія повинна розташовуватися між педалями газу та гальма (рис. 2.4) — у такому положенні нога швидше пересунеться з однієї педалі на іншу. До того ж зовсім не обов’язково тиснути на педаль усією стопою, хоча, звісно ж, торкатися педалі лише кінчиками пальців також неправильно (рис. 2.5).

2.1.4 Дзеркала заднього виду

Наступний етап підготовки до водіння — налаштовування дзеркал. Дзеркала заднього виду — це інструмент, який дозволяє орієнтуватися в просторі й розуміти, що відбувається навколо автівки, не повертаючи голови.

2.1.5 Що має бути видно в дзеркалах заднього виду?

У невеликому секторі лівого або правого зовнішнього дзеркала з місця водія повинна бути видна частина автомобіля з ручкою задніх дверей; увесь інший простір дзеркала має майже порівну розподілятися між небом і землею (рис. 2.6).

У внутрішньому (центральному) дзеркалі заднього виду водій за кермом має повністю бачити заднє скло автівки (рис. 2.7)

Зазвичай скло центрального (внутрішнього) дзеркала плескате і не викривляє зображення. На бічних (зовнішніх) дзеркалах зображення може викривлятися, через що відстань до предметів, що відображаються, може здаватися меншою, ніж є насправді.

На мою думку, основні дзеркала — бічні. Перш ніж водій маневруватиме автівкою (виконуватиме поворот або перестроювання), спочатку варто подивитися в дзеркало з відповідного боку. Центральне дзеркало потрібно, зокрема, під час гальмування (наприклад, якщо побачили пішохода, який збирається перетинати дорогу). У цьому випадку перш ніж загальмувати, варто подивитися в дзеркало й переконатися, що автівка, яка рухається позаду, доволі далеко й також встигне вчасно зупинитися. Звичайно ж, здоров’я пішохода в будь-якому випадку має бути в пріоритеті, на відміну від пошкодженого автомобіля. Втім, не варто забувати про інших учасників дорожнього руху.

2.1.6 Органи управління

Отже, ми зручно влаштувалися за кермом і тепер можемо поговорити про органи керування. Переважна більшість людей на питання, який орган керування автівкою можна вважати головним, зазвичай називають гальмо. Втім, це не так. Головний орган керування автомобілем — кермо.

За допомогою гальма можна припинити рух автомобіля. Якщо ми рухаємося зі швидкістю три кілометри за годину, то після натискання на педаль гальма автівка справді зупиниться. На швидкості 60 кілометрів за годину автомобіль зовсім не зупиниться, а рухатиметься ще якийсь час. Зупинний шлях середньостатистичного автомобіля зі швидкістю 60 км/год складає 35-40 метрів, тобто це доволі велика відстань.

На відміну від гальм, після повороту керма автівка розвертається майже відразу.

2.1.7 Обертання рульового колеса

Обертати кермо можна будь-якими способами. Звичайно, поспостерігавши за поведінкою різних водіїв, можна побачити чимало прийомів рулювання, аж до «акробатичних» (рис. 2.9).

Насправді ж існує три основних способи повороту рульового колеса, опанувавши які можна розв’язати будь-яку дорожню ситуацію.

2.1.8 Перший спосіб обертання керма

За вихідне положення рук на рульовому колесі візьмемо класичне «десять хвилин до другої — за чверть третя» (положення стрілок на циферблаті годинника), тобто руки розташовуються симетрично трохи вище середини керма (рис. 2.10).

З цього положення, якщо виникає необхідність пройти пологий поворот (з дугою великого радіуса - приклад на рис. 2.12), не відриваючи рук від керма, потрібно просто повернути його або вліво, або вправо, після чого повернути в початкове положення (рис. 2.11) . Найглибший поворот без відриву рук від керма становить приблизно 120 градусів. Загортати руки в вузол не потрібно, хоча в програмах з навчання контраварійного або екстремального водіння допускається поворот «до складання рук» (але це поки нас не стосується). Області застосування такого способу рулювання: пологий поворот, об'їзд перешкоди, перестроювання автомобіля і т. п. Цікаво, що для перестроювання автомобіля на швидкості 60 км / год буде достатньо лише злегка качнути кермом в сторону на 5 ~ 10 градусів.

2.1.9 Другий спосіб обертання керма

Для повороту з меншим радіусом дуги (рис. 2.16) попередній прийом керування рульовим колесом може не спрацювати. У цьому випадку перед повертанням рука (ліва — при повертанні ліворуч, права — при повертанні праворуч) на ободі керма зсовується зі свого початкового положення, після чого обертають кермо на певний градус (рис. 2.15). При цьому кисть руки повертається, а пальці випрямляються, завдяки чому діапазон повертання значно збільшується. У разі потреби кермо можна провернути далі. Таке обертання в 10-20 градусів дає можливість інтенсивно маневрувати, оскільки на високій швидкості кожен додатковий градус обертання керма — це суттєве відхилення автомобіля в бік. У будь-якому випадку після повороту рука, яка відривалася від керма, повертає його на місце, а друга рука повертається у вихідне положення.

2.1.10 Третій спосіб рулювання

Якщо водію треба розвернутися, заїхати в гараж, роз’їхатися у вузькому «коридорчику» тощо, застосовується третій спосіб рулювання. У цьому випадку доводиться обертати кермо з кінця в кінець (рис. 2.17). Порядок виконання лівого повороту такий самий, як правого:

• обидві руки повертають праворуч;
• права рука, наближаючись до стегна, відпускає рульове колесо й швидко пересувається на «12 годину», а ліва цієї миті наближається до «третьої години»;
• щоразу, коли одна з рук наближається до стегна, вона пересувається на «12 годину» — руки ніби «гладять» кермо по боковій поверхні.

Особливу увагу за такого способу рулювання потрібно звертати на те, щоб у момент перехоплення рук кермо не зупинялося. Щоб кермо під час повертання в центральне положення потрапило саме туди, куди потрібно, ширина хвата повинна бути постійною (принаймні слід намагатися, щоб це було саме так). Якщо обертати кермо короткими перехопленнями, не перехрещуючи рук, а просто переставляючи їх в момент спільного зіткнення на кермі «посудомийними» рухами, то визначити центральне положення керма за його повернення буде досить складно (рис. 2.18).

2.1.11 Тест, який показує підготовленість водія в плані рулювання

Існує тест, за яким можна визначити, чи добре підготовлений водій до керування. Він полягає в тому, щоб обертати рульове колесо з кінця в кінець вліво і вправо, причому загальний час на «відмінно» має становити 6,5-7 секунд влітку і 4 секунди взимку (цей норматив відповідає автомобілю DAEWOO SENS, 4 оберти рульового колеса з кінця в кінець). Результат 10 секунд — це «задовільно» або, інакше кажучи, та межа, менше якої — добре, а більше — не можна. Такі показники дійсні для автомобілів без підсилювача, в яких хід рульового колеса з кінця в кінець складає приблизно 4-5 обертів. В автомобілях з підсилювачем час обертання, відповідно, менше.

Щоб кермо вільно оберталося, я зазвичай використовую спеціальні поворотні підставки під передні колеса автомобіля (рис. 2.19). При цьому колеса легко повертаються при вимкненому двигуні, не створюючи зайвих навантажень на автомобіль. Завдяки такому нехитрому пристосуванню вдається не тільки перевірити швидкість рулювання учня, а й використовувати автомобіль як корисний тренажер.

2.1.13 Рука не повинна переміщати важіль навскоси

2.1.14 Навчання водінню за партою