Вступ

      Я думаю всіх цікавить питання: " А коли ж з'явилась розмітка, як засіб регулювання дорожнього руху?"

    З перших років появи автомобілів на дорозі  найчастішими видами дорожньо-транспортних пригод були наїзди на пішоходів та зіткнення. Навіть коли швидкість автомобілів не перевищувала 70 км / год, необхідність в дорожній розмітці була очевидною. Тому, як тільки на дорожньому покритті стало можливим малювати, на дорогах з'явилися рятівні лінії. У числі перших - лінії для поділу смуг зустрічного руху, стоп-лінії для позначення перехресть і пішохідних переходів.  Дорожня розмітка яка рятує життя своєю появою і розвитком багато в чому зобов'язана борцям за безпеку руху і має цікаву історію.

Історія розділювальної лінії

     Один американець на початку XX століття вирішив запатентувати свою ідею нанесення центральної лінії на дорогу для поділу зустрічних транспортних потоків. В присвоєнні авторства йому відмовили зі словами, що ідея дорожньої розмітки стара як світ і не раз уже була реалізована, наприклад, при будівництві древніх доріг Європи та Америки. Дійсно, викладені по центру доріг світлим каменем лінії, розмежовували смуги зустрічного руху на вулицях стародавніх міст Греції та Риму.

     Центральна лінія, викладена вапняковим каменем, збереглася і на дорогах, побудованих ацтеками на початку XVII століття. На території стародавнього Мехіко і сьогодні можна знайти зразки такої розмітки.

    І все-таки, історію розділювальної лінії краще починати з появи асфальтобетонних автомобільних доріг. Однією з перших пропозицій по нанесенню такої розмітки озвучив Едвард Н. Хайнс - член дорожньої комісії Уейн Каунті в США в штаті Мічиган. У 1911 році він їхав по досить вузькій для двостороннього руху дорозі і сильно побоювався зустрічних автомобілів. Коли перед ним з'явився молоковоз, з якого капало молоко, у нього назріла ідея. Пролита цівка білого молока на темному асфальті надоумила Хайнса використовувати дорожню розмітку для розділення зустрічних потоків автомобілів.

   У 1917 році в іншому штаті - Орегон - офіцер руху Пітер Рексфорд, щоб зробити рух безпечнішим, також запропонував нанести розділювальну лінію. Він говорив про жовтої лінії. Місцева влада фінансувати ідею відмовилася. Тоді, заручившись підтримкою шерифа, він зробив це за свій рахунок.

    У  перших ініціатив нанесення розмітки на дорогу є ще більш цікава історія. У Каліфорнії в місті Індіо в тому ж 1917 медсестра Джун МакКеролл на своєму автомобілі поспішала до хворого. По дорозі вона мало не потрапила під вантажівку, що мчалась по зустрічній смузі. Дивом роз'їхавшись і з'їхавши на узбіччя, Джун довго відходила від шоку. Подія підштовхнуло її до думки помітити дорогу, відокремивши зустрічний рух. Медсестра звернулася до місцевої влади, вони похвалили її за гарну ідею і відпустили з миром, так нічого і не зробивши. Тоді Джун взяла фарбу і пензлі, опустилася на коліна і власноруч намалювала білу четирьохдюймову (10 см) лінію довжиною в дві милі по центру дороги, що проходить повз її будинку. На цьому енергійна медсестра не зупинилась. Джун писала листи в усі інстанції, виступала в різних громадських клубах.

    Нарешті її голос був почутий, і в 1924 році місцевими законодавчими зборами був прийнятий наказ, який зобов'язав Дорожню комісію наносити дорожню розмітку.

   Слідом за США дорожню розмітку стали наносити на європейських дорогах. У Радянському Союзі вона з'явилася в 1933 році, незабаром після того, як бруківки Москви вкрилися асфальтом. Нанесення першої дорожньої розмітки  було справжньою подією, про який повідомлялося в газетах.  Широка автомобільна дорога Сочі-Мацеста була розділена білої розділювальною смугою на 2 частини: праву і ліву. Стрілка вказує ділянку, де дозволений поворот автомобілів з одного боку на інший.

     Відома історія, як в 1934 році шофер Союзтранс Гуськов перетнув білу лінію дороги Сочі-Мацеста, а дорожню стрілку потім став стирати. За порушення правил він був заарештований на 15 діб з позбавленням права керування транспортом в Сочинському районі. 

Історія пішохідного переходу

   Ідея пішохідного переходу теж своїм корінням сягає в глибину століть. До наших днів добре збереглися пішохідні переходи давньоримських доріг. Три прямокутних камені дуже схожі на сучасну «зебру». Але функціонально вони не тільки повинні були зробити перехід безпечним, змушуючи візника зменшити швидкість. Головне їхнє призначення було в тому, щоб пішохід міг перейти дорогу, не забруднивши ніг, - в Стародавній Греції і Стародавньому Римі дороги також слугували стоком для міських відходів.

    З появою поїздів і автомобілів місця, призначені для переходу дороги пішоходами, позначалися спочатку щитами, потім дорожніми знаками. Дорожня розмітка на пішохідному переході з'явилася спочатку у вигляді металевих кругів. Вони добре були видні пішоходам, вселяючи в них впевненість у безпеці. І зовсім їх не було видно водіями, що часто призводило до трагічних наслідків.

     У 1948 році у Великобританії стартував експеримент з виявлення найдієвішої розмітки пішохідного переходу. Аналізувалося близько тисячі варіантів. В результаті прийшли до висновку, що чергування широких чорних і білих смуг викликає найбільший резонанс у людського ока. Член парламенту, а пізніше - прем'єр-міністр Л.Д. Каллаган помітив, що такий варіант розмітки схожий на зебру, приписуючи йому авторство назви нового пішохідного переходу - the zebra crossing. 31 жовтня 1951 року чорно-білу розмітку нанесли на пішохідні переходи в англійському містечку Слау (англ. Slough), що незабаром привело до суттєвого зменшення числа наїздів на пішоходів. У Німеччині так оцінили нову розмітку, що стали відзначати день її народження.

    Але зебра була не єдиною твариною в британських експериментах з дорожньої безпеки. У п'ятдесятих роках минулого століття йшли серйозні дебати про те, щоб замінити «зебру» «пандою». The panda crossing - розмітка у вигляді чорно-білих трикутників, підкріплена світловою системою пропуску.

    Британські експерименти привернули загальну увагу. У 1968 році цю розмітку внесли в Віденську конвенцію про дорожні знаки і сигнали: «Для позначення пішохідних переходів  потрібно наносити досить широкі смуги, паралельні осі проїздної частини дороги».

   А тепер повернемося до сьогодення...

   У Нідерландах в 2012 році був запущений експериментальний проект Smart highway, в рамках якого відбулася апробація відразу декількох інноваційних технологій «розумних доріг». На шосе №329, приблизно в 100 км на південний схід від Амстердама, дорожня розмітка нанесена флуоресцентними фарбами. Вдень така розмітка заряджається від сонця і світиться протягом 10 годин. Там же термофарбою нанесена динамічна дорожня розмітка, що реагує на зовнішні умови. Так, якщо на вулиці стає дуже холодно нижче 3 ° С), то невидимі в звичайному стані сніжинки стають видимі, попереджаючи про ожеледицю.

  В історії дорожньої розмітки неможливо поставити крапку. Кожного дня з'являються нові ідеї, проекти які втілюються в життя, полегшуючи водію сприймання, оцінення дорожньої обстановки та і взагалі поліпшують безпеку дорожнього руху.